ДЕРЖАВНІ МОНОПОЛІСТИ БЛОКУЮТЬ ПРИВАТНІ ІНІЦІАТИВИ

ПО ЗАХИСТУ УКРАЇНИ

Ситуація в сучасній Україні, воюючий державі, вражає мужністю Українського народу, значною допомогою зброєю та фінансами міжнародних партнерів та цілою низкою непорозумінь щодо доробки і виробництва власної зброї. Їх не важко побачити із відкритих джерел, якщо є бажання.

Хотілося б, як мінімум, щоб Міністерство оборони визначало вимоги для розробки власного озброєння, та поки що і цього не відбувається. Відомо, що прийнята закрита програма розробки ракетного озброєння, та хто визначив, яке це повинне бути озброєння? Із інформації, яка отримана мною відкритих джерел, на мій погляд,  там немає нічого вартого уваги щодо розробки та виробництва балістичних ракет, як зброї тактичної дії та стратегічного стримування.

Тільки завдяки власної ініціативи окремі підприємства державного і приватного сектору намагаються пристосувати свої нові технічні розробки до практичного використання в обороні України. Та й тут не все гаразд: відсутність розуміння необхідності окремих технічних розробок в умовах невизначеності призводить як мінімум до неефективного використання коштів і до недобросовісної конкуренції в боротьбі за кошти.

ДККБ «Луч» в цілій череді державних підприємств виглядає як позитивний взірець: самостійно заробляючи кошти на іноземних замовленнях, колектив створив низку розробок в своєму секторі можливостей.   Всі інші, користуючись становищем державних монополістів, і самі нічого створити не в змозі, і відштовхують ініціативи недержавного, більш гнучкого бізнесу.

Що зараз потрібно Україні? На полі бою з озброєнням все не так погано. Але ми маємо ракетні обстріли інфраструктури, до чого приєднались і численні дрони. Треба розуміти, що тил – основа армії і взагалі сенс ведення війни!

З дронами простіше: треба розконсервувати малокаліберні зенітні артилерійські установки радянського взірця, їх в Україні значно більше на складах, ніж дронів в небі. Як підказують з-за кордону, такі «антидронні» системи стоять навіть на дахах хмарочосів в Сеулі.

З ракетами складніше. Тут є три аспекти.

По-перше: необхідно вирішувати оперативно-тактичні завдання. Для цього в світі використовують ракети малої дальності, 200-500 км. Вони необхідні для враження тилових баз, командних пунктів, аеродромів, складів, транспортних шляхів тощо. Сучасні оперативно-тактичні ракети давно вже не балістичні: це квазібалістичні ракети, які маневрують і після виключення двигуна, вражаючи ціль з високою точністю. Прикладом може бути оперативно-тактичний комплекс російського агресора «Іскандер-М».

По-друге: протиповітряна і протиракетна оборона не в змозі знищити всі дозвукові і всі надзвукові ракети, які використовує агресор для обстрілів України з носіїв далеко від кордонів. Навіть надзвичайно ефективний комплекс Patriot (США) не може збити більше 80% ракет. Відомий ізраїльський комплекс «Залізний купол» навіть в самому Ізраїлі не завжди ефективний. Треба зважати на те, що дозвукові ракети, типу «Калібр», може знищувати і ППО («Бук», С-300 та інші), і авіація. Тобто, повинна працювати злагоджена система з різних видів озброєння.

Але ж таким чином ми вирішуємо проблему, викоріняючи наслідки, а не знищуючи причину. Особливо це стосується надзвукових ракети Х-22 «Буря», швидкість 4,6М, «Кинжал», швидкість до 12М – їх практично неможливо збити.

Причиною небезпеки є наявність за межами України баз з ракетами, де вони споряджають носії: стратегічні бомбардувальники, морські надводні і підводні носії ракет. Ці бази добре відомі, носії також добре відомі і їх в агресора дуже мала кількість: десь біля 18 Ту-160, 18 Ту-95, декілька Міг-31К, трохи більше Ту-22М. Їх важко знищити в повітрі, але на землі врони вразливі і не підлягають відновленню. Координати таких баз відомі. Наприклад, авіабаза Шайківка, Калузька обл. РФ, 54°13’38″пн. ш. 34°22′24″ с. д.; Саратовська обл., РФ, аеропорт Енгельс-2, 51°28′ пн. ш. 46°12′ с. д.; база Чорноморського флоту РФ Севастополь, 44°36′ пн. ш. 33°32′00″ с. д. Для їх знищення потрібні ракети середньої дальності (1000-2500 км), хоч як би кому це в світі не подобалось би.

По-третє: ракетна техніка є зброєю попередження і стримування агресора. Донині це ядерні ракети. Але ж для враження цілей зовсім не обов’язково знищувати місто на 300 000 населення: ми живемо в світі високоточної зброї. І від цієї зброї неможливо заховатися в бункері на Уралі чи Алтаї. Так повинно бути. А для цього вже потрібні орбітальні ракети без обмеження дальності, які не є носіями зброї масового знищення.

Тобто, аналіз підказує, що в частині ракетного озброєння Україні потрібні:

– оперативно-тактична квазібалістична ракета малої дальності 500 км на компонентах палива, доступних в Україні;

– балістична ракета середньої дальності 1000-2500 км на компонентах палива, доступних в Україні;

– орбітальна ракета без обмеження дальності, яка не є носієм зброї масового ураження.

Всі ракети можуть бути високоточними, з можливістю бойового чергування. Всі вони можуть бути створені у найкоротші строки від 6 місяців до за 2 роки, максимум. В нас ще є час, нас рятують іноземні поставки зброї – Lend-Lease закінчиться через 2 роки.

Маємо інсайдерську інформацію, що серед військових замовлень немає жодної з перерахованих ракет. Є деяка інформація про оперативно-тактичний комплекс «Гром-2» КБ «Південне», де ракета не є квазібалістичною і має тверде паливо, компоненти якого в Україні відсутні.

Чекати, поки уряд дозріє на своїй гілці влади… Як-то кажуть в Україні: поки сонце зійде, роса очі виїсть.

Приватна компанія Science & Space LLC, Київ, розробила проєкт носія GreenSpace на екологічно безпечних некриогенних компонентах палива для старту з території України.

В умовах війни на цій основі підготовлено Технічну пропозицію на одноступеневу ракету середньої дальності ХХХ-1, вона ж орбітальна ракета – носій кінетичного вантажу для ураження наземних цілей на швидкості до 22,7М (штучний метеорит). Пропозиція була направлена в офіс Президента України. Згодом, після розгляду, отримано відповідь Мінстратегпрому з посиланням на думку нинішнього керівництва БК «Південне», яке нічого путнього, окрім боргів, за 30 років так і не створило (не треба плутати з іншим КБ «Південним», яке плідно працювало до 1991 р.), та ДК «Укроборонпром», відомої торгівлею зброєю навіть під час війни: «реалізація запропонованого товариством проєкту використання одноступеневої орбітальної ракети в якості високоточної кінетичної зброї вважається недоцільною з причин неможливості досягнення задекларованих характеристик».

Це відповідь монополістів, які самі нічого не роблять, бо не вміють, і іншим заважають.

На додаток: Science & Space LLC підготовлено Технічну пропозицію на квазібалістичну одноступеневу ракету на доступному гібридному паливі «ТАЙФУН-ПІВДЕНЬ»: на 500 км доставляється вантаж 500 кг, управління до поразки цілі. Дешевше не вигадаєш. І кому в Україні це потрібно?

Нагадуємо, що Туреччина нещодавно провела запуск подібної ракети з доступним Туреччині паливом, компанія Roketsan. Яка іронія! Ракета називається ТАЙФУН.

Генеральний конструктор ТОВ «Саєнс енд Спейс».            Олександр Левенко